Ігор Виноградов – підприємець з Донеччини, який зараз працює у Дніпрі. У квітні власник піцерій перевіз обладнання з двох своїх закладів у Покровську та Мирнограді. На новому місці підприємець випікає до 500 піц на день та відвозить людям на Донеччину, які зараз перебувають у притулках, ховаються у підвалах через обстріли або перебувають на лікуванні у лікарні.
У Дніпрі Ігор орендував виробниче приміщення – облаштовану кухню для приготування їжі. Підприємець каже, що йому пощастило, адже приміщення було відремонтованим, у ньому лише розставили обладнання – піч для випікання піци, холодильник – та почали працювати.
Друзі порадили звернутися до благодійної гуманітарної організації “World Central Kitchen”. Ця організація допомагає закладам харчування готувати їжу та роздає продуктові набори для людей, які опинилися у скрутних обставинах і не можуть купити їжу. Чоловік підписав з ними угоду на виготовлення піци. За три тижні роботи у піцерії виготовили понад 26 тисяч порцій піц – це понад 6 тисяч піц.
Зараз щодня його команда випікає до 500 піц. До війни у піцеріях “Моко піца” був великий асортимент піци – понад 30 найменувань. Аби щодня виконувати велике замовлення, розробили новий рецепт піци. Продукти закуповують у супермаркетах Дніпра та місцевих підприємців.
“Через війну є певні проблеми з поставками продуктів, ми не можемо зараз у великих об’ємах робити багато різних варіантів піци, для яких треба різні сири, копченості, морепродукти. Тож наша команда розробила новий рецепт. Він доволі простий, але при цьому там є усі інгредієнти – моцарела, бекон, томати”, – каже Ігор.
До війни у піцеріях “Моко піци” робили тісто, яке “дозрівало” у холодильнику. Цей рецепт використовують і зараз, попри великі об’єми та швидкість виготовлення, щоб зробити смачний продукт.
Кому доставляти піцу, вирішує замовник – “World Сentral Kitchen”. Також підприємець співпрацює з міською владою Покровська, Мирнограда, яка знає про потреби жителів, які залишаються на Донеччині. Нещодавно його команда доставила піцу родинам, які виховують дітей у будинках сімейного типу, також побували у прифронтових селах Покровського району.
“Двічі на день ми їздимо на Донеччину, щоб доставити замовлення. Люди вдячні, коли ми привозимо їм запашну піцу. Також я радію, що завдяки цьому проєкту моя команда має роботу, працівники отримують заробітну плату і можуть прогодувати свої родини, – ділиться підприємець. – Це не той формат, до якого ми звикли, але зараз ми можемо бути корисними людям саме такою роботою, тому робимо її”.
Соціальна відповідальність у скрутні часи – не новина для підприємця. Коли у 2020 році почалася епідемія коронавірусу, Ігор безкоштовно возив піцу лікарям станції швидкої допомоги у Маріуполі та Покровську. У такий спосіб віддячував медикам, які працювали без вихідних, рятуючи пацієнтів.
“Зараз надзвичайно багато людей, які через війну опинилися без роботи та житла. Щодня ми бачимо великі черги тих, хто приходить до різних центрів за гуманітарною допомогою. Усіх нагодувати не вдається, але ми намагаємося бути максимально корисними. Лише завдяки організації “World Сentral Kitchen” ми можемо зараз продовжувати працювати та годувати людей, які опинилися у скрутному становищі, я надзвичайно вдячний за таку можливість”.
Підприємець продовжує пошуки приміщення у містах центральної України, щоб його “Моко піца” знову працювала як бізнес для відвідувачів, коли до піцерії заходять клієнти, обирають піцу на свій вибір і за кілька хвилин отримують замовлення.
До початку війни у чоловіка було чотири піцерії – дві у Маріуполі, у Покровську та Мирнограді. Піцерії у Маріуполі він втратив – усе обладнання згоріло через потрапляння у приміщення снаряда. Попри ці втрати Ігор не опускає руки, він не зневірився, а щодня продовжує працювати, підтримуючи українців у скрутні часи.

Підприємниця з Луганщини Олександра Ізуіта організовує для кремінян-переселенців гуманітарну допомогу. При цьому сама Олеся називає себе є «двічі переселенкою».
Вперше жінка залишила рідну домівку у 2014 році, коли до Луганська прийшла війна. На той момент акторка за освітою, Олеся працювала артдиректоркою розважального центру та мала групу аніматорів. Разом з родиною жінка переїхала з обласного центру до містечка Кремінна і почала шукати, як заробляти на життя. У невеликому місті не було жодного розважального центру для дітей. Олеся вирішила, що ця ідея може бути перспективною.
У 2019 році за грантової підтримки міжнародних донорів переселенка створила дитячий розважальний центр “Мозаїка”. Він став першим таким центром у невеликому містечку. Сюди потяглися діти – грати в аерохокей, святкувати дні народження, стрибати на батутах серед яскравих кульок.
Разом з Олесею працювала ціла команда аніматорів. Поступово біля дверей центру стали збиратися підлітки, яким нікуди було піти. Вони бачили, що у закладі кипить життя, хоча там розважалися діти меншого віку. Жінка вирішила організувати підлітків та створила молодіжну організацію “Чарівний пендель”. Тепер у підлітків теж було активне життя – волонтерство, екотабори, тренінги та поїздки. Усі разом вже готувалися відкрити перший вільний простір для молоді у місті.
Це все призупинилося 24 лютого, коли Росія напала на Україну.
У березні Олеся з родиною виїхала з Кремінної. Усе обладнання залишилося у її центрі, жінка вдруге стала переселенкою.
“Я жалкую, що не вивезла обладнання з центру, адже у мене була можливість це зробити. Тоді я думала, кому потрібні дитячі розваги, якщо війна в Україні. Зараз на Луганщину страшно їхати, Кремінна окупована, я не знаю, що з моїм центром”.
Опинившись у Вінниці, Олеся вирішила не сидіти, склавши руки, а допомагати людям. Так підприємниця стала волонтеркою.
“У перші дні війни я написала заявку на невеликий грант від Данської ради у справах біженців. Як писати такі заявки, я знала – оскільки вже мала досвід спілкування з донорами. Мою заявку на надання допомоги жителям Донецької та Луганської областей погодили”, – каже підприємиця.
Поки виділили гроші за цим грантом, Кремінна вже була в окупації. Тож жінка почала закуповувати продукти та розвозити їх до місць, де компактно оселилися креміняни.
“Я бачила, що багато людей виїхали з-під обстрілів, у них не було речей першої необхідності. Багато хто потребував подушок, чайника, засобів гігієни. Я бачила ситуацію, коли люди жили у гуртожитку, а там був один електрочайник на увесь поверх, у якому гріли воду і на чай, і на те, щоб помитися. При цьому людям роздавали щодня макарони та крупи, але насправді часто вони потребували зовсім не цього”, – розповідає Олеся.
Команда підлітків, які ходили до підприємиці у центр, створила телеграм-канал, який об’єднав жителів Кремінної, які вимушено залишили свої домівки. 17-річний Микита Горбатенко створив цей канал, який дозволив згуртувати жителів Кремінної у різних областях та містах. Зараз креміняни проживають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Рівненській, Черкаській та інших областях.
Долучитися до каналу можна за посиланням
“Завдяки цьому каналу ми об’єднали людей, які роз’їхалися Україною, обрали координаторів у кожному місті, вивчаємо потреби, спілкуємося, намагаємося допомогти. Людям пенсійного віку потрібні продукти та ліки, а тим, кому 40 років – знання. Це те, що озвучують переселенці. Мене надихає, що люди готові працювати, навчатися, пристосовуватися до життя на новому місці”.
Переселенка каже, що за кілька місяців навчилася їздити на новому транспорті, у тому числі вантажному, дізналася, де є гуртові бази, як домовитися про знижку у супермаркетах, коли закуповуєш продукти для гуманітарної допомоги, як підтримати своїх же переселенців зі сходу, які шиють постільну білизну.
“Це зовсім не те, що я звикла робити вдома, але якщо зараз я можу бути у цьому корисною, буду робити це”.
Також шукає можливість для відкриття у Вінниці центру раннього розвитку дитини, куди зможуть прийти шестирічні діти, щоб підготуватися до навчання у школі.
Олеся вірить, що незабаром її затишна зелена Кремінна буде знову під українським прапором, а вона повернеться до свого центру, щоб разом з дітьми розвивати своє невелике містечко на Луганщині.