Олеся Власова з двома доньками через сильні обстріли Сєвєродонецька, що на Луганщині, у лютому не могла виїхати два тижні. Врешті евакуаційним автобусом доїхала до табору для переселенців у Черкаській області.
Там запропонувала послуги із шиття, оскільки вдома мала бізнес – шила на замовлення кігурумі (м’які теплі костюми у вигляді тварин) та домашні капці.
“Керівниця табору попросила пошити наматрацники, оскільки у таборі було багато людей, а спати їм було ніде. Вона дала тканину, але навіть лінійки у мене не було, тож я використовувала підручні засоби – рулетку, щоб поміряти та відрізати тканину. Це був новий цікавий досвід для мене”, – говорить Олеся.
Через великий потік людей та брак місця у таборі за тиждень жінка переїхала до Хуста на Закарпатті, а потім евакуювалася до Німеччини до міста Бухгольц-ін-дер-Нордгайде у нижній Саксонії. Вона подала документи для отримання виплат, але вирішила також сама заробляти, щоб бути більш незалежною.
У родині німців, де її поселили з доньками, було три швейні машинки. Олеся взялася за роботу. Українці, з якими вона познайомилася у Німеччині, почали приносити одяг на ремонт, платили гроші за роботу.
У травні на Євробаченні переміг гурт “Kalush” з України, його вокаліст виступав у яскравій рожевій панамці. Олеся пошила таку ж панаму собі зі штанів, які знайшла серед речей з гуманітарної допомоги.
Після цього почала отримувати замовлення на такі панамки. Замовники – це українці, які живуть у Німеччині, є замовлення з Британії. Також Олеся готує ще велику посилку з панамками до України. Зараз вже має дві машинки, на яких шиє разом з донькою.
Жінка говорить, якщо залишиться у Німеччині до осені, то повернеться до виготовлення кігурумі. Уся її колекція кігурумі згоріла вдома у Сєвєродонецьку, але вона не втрачає сил та оптимізму і хоче відновити її.
“Головне, я знаю, як це робити, ці знання є в моїй голові, тож усі креслення я зможу знову відтворити та шити на замовлення улюблені кігурумі. Тут у крамницях немає такого домашнього зручного теплого одягу, тож я вважаю, що ця ніша вільна, я зможу її заповнити. До того ж, німці цінують ручну працю і готові за неї платити гроші”, – ділиться Олеся.
Попри все вона мріє повернутися до України та створити нову чудову майстерню, у якій буде затишно працювати та створювати авторський одяг для дітей та дорослих.

Студенти Маріупольського осередку Української академії лідерства (УАЛ Маріуполь) за кілька днів до початку війни залишили Маріуполь. Вони продовжили навчатися у Тернополі. Одна з важливих складових навчання – це волонтерство. Метою кожного було відволонтерити 120 годин, але зараз кожен зі студентів допомагав робити добрі справи понад 200 годин.
До яких добрих справ долучилися студенти, читайте далі.
▶️ Сітки
Уже 24 лютого студенти змайстрували стійку для плетіння сітки, аби не тільки допомагати іншим волонтерським організаціям, але й самим, у вільний від навчання час, плести маскувальну сітку для захисників. У результаті 8 сіток відправили двом студентам УАЛ Маріуполь, які зараз у лавах Збройних Сил України. Загалом же зробили понад 13 великих маскувальних сіток.
▶️ Штаб Центр науки
Також студенти зв’язалися із гуманітарним штабом у Тернополі та налагодили співпрацю. Там допомагали структурувати роботу волонтерів, приймали від небайдужих людей одяг, їжу та медикаменти, а потім видавали необхідне людям, які були змушені покинути свій дім через активні бойові дії та переїхали в Тернопіль. ”Це неймовірно — бачити вдячні обличчя і відчувати свою користь тут і зараз”, – каже студентка Дарія про свій досвід волонтерства у гуманітарному штабі.
▶️ Свічки для військових
У соцмережах студенти побачили цікавий спосіб допомогти ЗСУ — виготовляти окопні свічки. Така свічка виконує три функції: є джерелом світла, тепла та маленьким вогнищем, завдяки якому можна підігріти воду або їжу. Так почали робити крафтові свічки подовженого горіння. Ця свічка складається із жерстяної бляшанки, парафіну та картону. Матеріали приносили небайдужі тернополяни та люди, що переїхали сюди. Далі свічки відправлялися захисникам. Загалом зробили понад 60 свічок.
“Я дуже вдячний департаменту волонтерства, і організаторам волонтерських точок за можливість проявити себе та відчути задоволення від того, що допомагаю оточуючим”, – говорить студент Іван Ковальов.
▶️ Енергетичні батончики та вареники для військових
Разом із тернопільськими пластунами студенти виготовляли енергетичні батончики із сушених фруктів, ягід та горіхів. Також важливою частиною волонтерства була співпраця із організацією “Бункер С”. З ними разом готували вареники для місцевої територіальної оборони. Було зроблено близько 100 кг вареників та близько 1300 батончиків, які зараз дають енергію нашим бійцям.
▶️ Волонтерство на гуманітарному складі
У співпраці з Тернопільською обласною військовою адміністрацією студенти організували та координували процес збору харчових боксів для харків’ян. Понад 50 людей були одночасно залучені до пакування: клеїли коробки, вкладали у них їжу, упаковували та вантажили у вагони потягу. Так упакували понад 300 000 продуктових наборів гуманітарної допомоги для харків’ян.
▶️ Східний менті
Студентка Уляна Яценко з ініціативною командою студентів створила проєкт менторства для дітей-переселенців у Тернополі. Під навчального курсу діти індивідуально займаються з волонтерками-наставницями та відвідують групові зустрічі. Це має допомогти дітям у соціалізації, адаптації на новому місці та заохочуватиме до соціальної активності. Ментори провели 133 заняття і понад 130 годин спільної роботи. Надалі студенти планують продовжувати проєкт та масштабувати його до національного рівня.
“Волонтерська діяльність допомагає мені відновити ресурс та покращити настрій. Наприклад, коли я волонтерю з дітьми, я разом з ними дізнаюсь дуже багато нового, крім того, вони вчать мене радіти дрібницям та не втрачати вогник у своїх очах”, – каже студентка Віка Плисак.
▶️ Будуємо Україну разом
У Дрогобичі разом із організацією Будуємо Україну разом (БУР) студенти допомагали відбудовувати гуртожиток для переселенців. Три дні провели на будівельному майданчику – треба було підготувати поверх будівлі до косметичного ремонту. Також долучилися до будівництва прихистку для переселенців та облаштували пластову домівку у Дрогобичі.
“Мені подобається, що волонтерство дає можливість знайомитися з новими людьми та спільнотами. Також допомога іншим дає багато досвіду, наприклад, я навчилася шпаклювати та робити відкоси на вікнах”, – ділиться студентка Яна Трофімчук.
УАЛ – це десятимісячна програма розвитку лідерських якостей молоді, вона передбачає поєднання в одному осередку студентів з різних регіонів для обміну культурою та налагодження соціальних зв’язків. В осередку УАЛ Маріуполь навчаються 37 студентів.

Розвивати родинну равликову ферму Вікторія та Олексій Сорокіни із Запоріжжя почали три роки тому. За день до війни у центрі міста відкрили торгову точку, де можна скуштувати бургер із равликовою котлетою. Наступного ж дня, через воєнні дії, змушені були закрити її. Зараз вони відновили роботу, а скуштувати равлики та устриці до них приходять переселенці з Маріуполя та Бердянська.
До вирощування равликів прийшли випадково. До того часу, згадує Вікторія, займалися автоматизацією теплиць. Якось отримали замовлення з модернізації ферми, на якій вирощували равликів.
“Коли ми побачили процес вирощування, переробки, то захопилися ідеєю створити таке підприємство і у себе. Так ми почали свій равликовий бізнес. Кажуть, що він для лінивих, але це зовсім не так”, – розповідає Вікторія.
Три роки Олексій та Вікторія розвивали справу, їздили на фестивалі, вкладали гроші у розвиток ферми у селі Володимирівське неподалік Запоріжжя. Їхнє маточне стадо – так називають поголів’я равликів – спочатку нараховувало 60 кілограмів, згодом зросло до півтори тонни равликів. Родина сама займається усім процесом – вирощуванням равликів, їх переробкою та продажем смаколиків. У приміщенні, де зберігається постійна температура та вологість, вирощують равликів. Також мають пасовище, де висаджують рапс для відгодовування. Продавали равликові смаколики на ярмарках, фестивалях та дегустаційних заходах.
За один день до початку вторгнення Росії до України 23 лютого фермери відкрили у центрі Запоріжжя торгову точку, щоб люди могли скуштувати продукцію з равликів. Але вже наступного дня її закрили.
“Звісно, ми не були готові до такого розвитку подій та вивезли родину до села, щоб підготуватися до найгіршого сценарію. Прожили там тиждень, облаштували сховище, запаслись продуктами. Дякуючи нашим захисникам, найгіршого сценарію не сталося, – каже Вікторія про початок війни. – Через деякий час вирішили знову працювати, бо були перебої з харчами, речами першої необхідності. Якщо ніхто не буде працювати, хто ж тоді буде забезпечувати економіку та підтримку наших захисників. Багато наших родичів, знайомих та партнерів у перші дні стали до оборони у лавах Збройних Сил України. Ми знали, що є проблеми з оснащенням наших бійців, тому вирішили знову відкрити свою точку, щоб заробляти гроші та допомагати іншим”.
Але надій на те, що хтось під час війни буде їсти равликів, у підприємців не було зовсім. Врешті вирішили, що треба запускатися із «зрозумілими» продуктами: обдзвонили усіх своїх партнерів-фермерів, в одних взяли сири та молочну продукцію, в інших – випічку, у третіх – спаржу, накрутили сала з часником. А також поклали у морозильну камеру равликів, про всяк випадок. З такою пропозицією відкрили точку для клієнтів.
Крім того, що самі почали працювати, такою кооперацією допомогли друзям-фермерам, в яких або зовсім не було продажів, або вони були мінімальні.
“І сталося диво! Люди почали приходити та купувати саме равликів, а потім ми додали устриць від наших партнерів, і їх також почали купувати. Це було неймовірно! Завдяки цьому нам довелося знову запустити наше виробництво і вивести наших кухарів на роботу, які місяць сиділи вдома. Ми вірили, що у нас все вийде. Після того, як ми почали продавати, у нас зросли доходи і з’явилася можливість підтримувати наших захисників”, – каже Вікторія.
У фермерів з’явилися нові клієнти, людей щодня приходило більше, це надихало їх до розвитку. Також до міста почали приїжджати переселенці з Маріуполя, Бердянська, які тікали від війни.
“Наші покупці кажуть, що купуючи устриці та равликів у нас, вони відчувають дім та море. Є одна дівчина з Бердянська, вона часто приходить вечорами, купує порцію равликів і довго сидить біля нашої точки, певно, згадує домівку. Зараз люди не будують далекоглядні плани, живуть одним днем, тож дозволяють собі поласувати смаколиками”.
Завдяки равликовому бізнесу Олексія та Вікторії роботу мають вісім людей, які отримують заробітну плату, а самі підприємці платять податки, підтримуючи економіку, щодня наближаючи Перемогу України. Також допомагають переселенцям, які приїжджають до міста з небезпечних районів.
Вікторія мріє, що невдовзі Україна повернеться до мирного життя і вони знову братимуть участь у крафтових фермерських фестивалях та популяризуватимуть равликовий продукт.

ІТ-компанія “QuartSoft” у березні зачинила офіс у Краматорську та вирішила шукати безпечного місця для роботи в інших регіонах.
Частина працівників виїхала за кордон, третина співробітників погодилася їхати до Івано-Франківська, де вже був невеликий офіс з 2014 року. Але тепер цей офіс значно збільшився – понад 50 людей приїхали туди: частина працює з дому, частина ходить до офісу.
“Ми сказали працівникам, що рішення про виїзд з Краматорська кожен ухвалює сам. Тобто кожна людина могла обрати на власний розсуд, куди їхати і чи їхати взагалі. Частина людей погодилася їхати до Івано-Франківська, ми допомагали їм із розселенням, орендою квартир”, – розповідає HR-менеджерка компанії Марина Борисенко.
Три департаменти компанії – розробки ігор, вебдепартаменту та розробки для аграріїв – зберегли усі контакти, напрацювання та буквально за два тижні знову почали працювати. Хоча IT-компанія втратила велику частину клієнтів агросектору. Це стало викликом, на який потрібно реагувати та шукати рішень.
“Наша компанія розробляє для аграріїв власний ІТ-продукт – “Soft.Farm”. Це ціла система ІТ-рішень із точного землеробства. З початком війни ми втратили значну частину клієнтів, які співпрацювали з нами у цьому напрямку. Частина з них не могла продовжувати працювати у полі через військові дії, ще частина опинилася в окупації, втратила ринки, а відповідно можливість замовляти у нас послуги. Хоча частина клієнтів лишилася з нами співпрацювати, ми активно шукаємо та залучаємо нових партнерів”, – ділиться пані Марина.
Найбільше втратили таких клієнтів у Донецькій, Луганській, Миколаївській, Харківській та Херсонській областях.
Утім наразі ІТ-компанія шукає інші можливості і навіть розглядає виведення свого продукту для аграріїв на ринки країн Європи та Африки. У травні вже залучили нових клієнтів та перевиконали план продажів.
Також у “QuartSoft” підтримують дітей, які опинилися за межами своїх міст, шкіл та садочків і втратили звичне коло спілкування. Компанія організовує для малечі свята з аніматорами, конкурсами та призами: розписують футболки, шукають скарби, створюють картини з кольорового піску.
“Зараз багато людей та бізнесів проходять великий трансформаційний період. Але я вірю, що ми успішно здолаємо усі виклики та вийдемо з цього ще більш сильними, і це стане поштовхом для подальшого життя та розвитку як нашої компанії, так і України”, – ділиться Марина.
А ще у “QuartSoft” мріють разом із колегами провести на Донеччині велику ІТ-конференцію, яка збере фахівців та нових зацікавлених у розвитку ІТ-галузі людей. Вірять, що після Перемоги обов’язково втілять цю ідею.

У березні Східноукраїнський технокластер залишив Краматорськ, Донецька область. Чотири компанії, які входять до нього, забрали своїх працівників та комп’ютери і поїхали у безпечне місце, де можна працювати.
“Я подивився на мапу бойових дій і вирішив, що далі залишатися вдома небезпечно, тому треба їхати. Працювати, коли постійно лунає повітряна тривога, окупанти обстрілюють ракетами та важкою зброєю, неможливо. У ці моменти думаєш не про роботу, а про збереження життя”, – розповідає керівник ІТ-кластера, директор компанії “Ареал девелопмент” Павло Зайцев.
▶️ Нові виклики для кластера
У Львові орендували приміщення та облаштували тимчасовий офіс. Партнери допомогли знайти квартири для проживання. Перше, що зробили, пішли знайомитися з місцевим ІТ-бізнесом та потенційними клієнтами з міської влади, комунальних організацій.
Кожна з компаній-переселенців “Ареал Девелопмент”, “А-Софт Про”, “Кей-Ікс” та “ВПС Сервіс” має бізнесові проєкти та ініціативи, які дозволяють просувати увесь ІТ-кластер. Одна з нових пропозицій від колег зі Львова – взяти участь у дослідженні ринку та складанні ІТ-мапи України.
“Львівські колеги зацікавилися тим, що тепер поряд з ними працюватимуть ІТ-фахівці з Донеччини, тож разом ми зможемо реалізовувати спільні проєкти. Наприклад, ми вже погодилися взяти участь у дослідженні ІТ-сфери України.
Як працює наш кластер – на спільній нараді ми обираємо якийсь проєкт та починаємо його просувати кількома компаніями, знаходимо тих, хто допоможе втілити ідеї. Львівські колеги працюють за іншою методикою – вони виходять з ініціативою більш глобальною: дослідити потреби ІТ-компаній Львова або провести День програміста. Потім вкладають разом гроші у цю ідею. Попри різні підходи, бізнеси об’єднуються задля досягнення якоїсь більшої мети – у цьому і є сутність кластера, на мою думку”, – каже Павло Зайцев.
▶️ Бізнесові інтереси – окрема історія
У Краматорську представники кластера мали постійних замовників – ними були лікарні міста, невеликі бізнеси, комунальні організації.
“Зараз вдома залишилися організації, які допомагають місцевим жителям виживати в умовах війни – лікарні, рятувальники, поліція, місцева влада. Їм теж потрібні ІТ-фахівці: обслуговувати їхні програми, налаштувати на комп’ютерах програмне забезпечення. Навіть зараз з’являються запити від нових клієнтів. Ми можемо допомогти лише віддалено. Наприклад, зараз починаємо працювати з медиками, це наші нові клієнти з Краматорська, вони дуже потребують допомогти ІТ-фахівців”.
Опинившись не на своїй території, шукати клієнтів доводиться заново – ділитися ними ніхто не буде. Тож краматорські ІТ-компанії почали налагоджувати “нові мости”.
“Зараз ми маємо ідею із розробки заміни 1С для бухгалтерського обліку. Як не дивно, але досі український бізнес використовує російську програму. Ми замахнулися на велике – розробити свою модель, яка буде альтернативною,” – говорить пан Зайцев.
Амбітна задача ІТ-фахівців з Донеччини – створити екосистему для бухгалтерського обліку. Це довгий процес та тисячі годин програмування. Краматорські фахівці збираються пропонувати галузеві рішення – програмне забезпечення для медицини, освіти, комунальної галузі – те, у чому вже мають напрацьований досвід.
Є й інші цікаві задумки. Ще на Донеччині представники технокластера почали розробляти програмне забезпечення для смартодягу. Перші примірники курток з підігрівом виготовили на місцевому швейному підприємстві та планували перейти до серійного виробництва. Зараз переорієнтовують свій проєкт на ІТ-рішення у різних сферах: смартжитло, смартферма та інші напрямки. Упевнені, що це перспективно, адже люди в усьому світі хочуть комфорту у тому, що їх оточує. Задача ІТ – допомогти створити цей комфорт за рахунок поєднання різних секторів. Наразі технокластер потребує допомоги міжнародних донорів і вірить, що зможе реалізувати свою ідею.