18 жовтня за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України” (Проєкт USAID) відбувся круглий стіл, учасники якого говорили про створення мережі захисту культурної спадщини України через розвиток солідарної економіки у воєнний та післявоєнний період.
Участь в обговоренні взяли представники Київської облдержадміністрації, малого бізнесу, кооперативів, волонтерів, громадських організацій, які мають досвід згуртування людей у кризових ситуаціях і вже сьогодні докладають зусиль для відновлення локальних спільнот на деокупованих територіях, зокрема на Київщині. Експерти кажуть, що в умовах війни привернути увагу до об’єктів культурної спадщини можливо через розвиток соціальної (солідарної) економіки.
У країнах Європи цей сектор нараховує понад 2 мільйони 100 тисяч підприємств, що складає 10% усіх підприємств. Це серйозні показники, які говорять про те, що запропонований підхід буде ефективним і для України.
“Складові туризму – це логістика, розміщення людей на локаціях, харчування, культурна програма. Пропонуємо додати ще один елемент – залучення відвідувачів до контакту з локальними спільнотами на волонтерських засадах, коли люди можуть зробити внесок грошима або фізичною працею. Пропонуємо вже розпочати спільну роботу для розбудови солідарної економіки”, – сказала консультантка Проєкту USAID “Економічна підтримка України” Олена Мотузенко.
Про такий приклад розповів президент соціального кооперативу “Pausa Café” Марко Ферреро. Цей кооператив реалізує на Львівщині ініціативу “Pane per la Pace” (“Хліб для миру”).
“Ми намагаємося створити виробничий ланцюг, початок якого буде у Львівській області. У ньому залучені кооперативи та агровиробники зі Львова та Барни. В Італії до цього ланцюжка залучені пекарні, якими керує кооператив. 23 тисячі тонн пшениці, яку ми закупили у локальних виробників в Україні, незабаром відправиться до Італії. З цього зерна зроблять борошно у спеціальну упаковку, на якому напишуть Борошно миру. Хліб та інша продукція з цього борошна буде реалізовуватися у мережі супермаркетів Італії. 30 фунтів з кожного продукту підуть у фонд на забезпечення продовольчої безпеки в Україні. Це маленька крапля нашої допомоги порівняно із запитом, який ми маємо з України. Але ми робимо це, щоб пам’ятати про важливі речі: допомога вкрай важлива, але ще важливіше створення можливостей для локальних виробників, щоб у цей важкий час вони втримали свої бізнеси. Також це допоможе дати доступ на ринок локальним виробникам. Ми намагаємося дати людям конкретними діями проявити свою солідарність – зробити щось важливе та корисне в умовах війни”, – сказав Марко Ферреро.
Марко має досвід проведення гуманітарних місій на Балканах у 1992-1995 роках, багато подорожував. Це дозволило йому побачити, як люди згуртовуються в умовах війни, який потенціал може запропонувати країна, які інструменти варто використати для цього.
“Темпи розвитку солідарної економіки залежить від безпекової складової, наскільки люди готові приїхати до певного міста чи села, як широко до цього закликають урядові та міжнародні організації. Зараз в України велика перевага – увесь світ підтримує її, солідарний з нею, цього не було у країнах, які постраждали раніше від воєнних конфліктів. Другий важливий фактор – українські біженці за кордоном, фактично вони є мережею, яка може залучати до України гостей. Також зараз багато контенту про життя в умовах війни – як люди живуть, яку мають допомогу, з якими викликами стикаються. Ці інструменти мають сприяти розвитку солідарної економіки”, – вважає Марко.
Консультантка Проєкту USAID “Економічна підтримка України” Валерія Бондаренко говорила, як на звільненій Київщині почали формуватися практики солідарної економіки зусиллями волонтерів, представників громадських організацій, які об’єднуються задля задоволення певної мети. Передусім потрібно задовольнити базові потреби людей – у їжі, житлі, теплі, культурі, освіті. Це можуть бути різні акції, до яких долучаються волонтери, підприємці, меценати, держава, діаспора, міжнародна підтримка. Після деокупації Київщини волонтери та бізнес об’єдналися та почали випікати хліб, доставляти продукти для місцевих жителів у звільнені села та міста, для потреб ЗСУ. Водночас привертають увагу до культурних пам’яток – півник з Бородянки став символом незламності України, його цифрове зображення облетіло найбільші музеї світу. Філософія благодійної організації World Central Kitchen, яка зараз допомагає жителям деокупованих територій України, – не просто роздавати їжу, а стимулювати місцевих жителів до відновлення економічної діяльності. Продукти закуповують у місцевого бізнесу, наймають готувати їжу місцевих. Задовольняючи першу потребу людини – у їжі, стимулюють до подальшої роботи.
Лідерка руху “Slow Food” Юлія Пітенко, до мережі якого входять 20 спільнот – крафтярі, ресторатори, споживачі, освітяни, науковці – говорила про підтримку локальних фермерів після деокупації, про те, чому бізнес має стояти на ногах та заробляти гроші, щоб частину прибутку інвестувати у розвиток та відновлення локальних громад.
Керівниця туристичного оператора “Орнамент Україна” Олена Казміна говорила про важливість подорожей для підтримки локальних виробників – адже під час подорожі можна купити хліба, фруктів, переночувати у зеленій садибі. Такі подорожі важливі, адже це з одного боку підтримка малого бізнесу, з іншого – психологічне розвантаження людей.
Зараз експерти Проєкту USAID формують список охочих долучитися до мережі відновлення культурної спадщини через розвиток солідарної економіки. Наступним етапом цієї роботи планується підписання меморандуму про співпрацю між усіма членами мережі та напрацювання дієвих інструментів для підтримки локальних громад, які постраждали під час війни.