“Спочатку було важко поєднувати навчання в обох університетах, але згодом графік став більше зрозумілим, завдяки тайм-менеджменту мені вдається це. Зранку пари були в українському виші, після обіду – у грузинському, дистанційне навчання дозволило впоратися із цим”, – ділиться Поліна.

“Завдяки програмі я зрозуміла, що немає неможливого. Щоб досягти чогось, потрібно ставити конкретну мету та працювати над нею. За цей рік я зробила багато завдань, які спрямовані на те, щоб пояснити щось, підготувати презентацію, мій рівень впевненості виступу перед аудиторією значно зріс. Тут трохи інше ставлення до викладачів – до них звертаються за іменем, не як до вчителя, а як до людини з досвідом, яка може порадити. Також я покращила англійську, адже навчання тут відбувається англійською мовою”, – каже Поліна.

“Ми мали запропонувати лінійку хліба для молоді (покоління Зумерів). Це було дуже цікаве завдання, ніби подивитися на себе збоку – як я та мої однолітки обирають хліб у супермаркеті, що для нас є важливим у цьому виборі. Я рідко купую хліб, але люблю випічку, щось солодке з тіста, тож завдання створити хліб для мого покоління – теж свого роду виклик. Нам трохи не вистачило часу, щоб доопрацювати нашу ідею, тому у фінал ми не вийшли, – каже Поліна. – Вже на іншому чемпіонаті отримали нове завдання – релокувати завод з небезпечної території та відновити його роботу на новому місці. З цим ми впоралися і посіли 1 місце, деяких членів моєї команди компанія-організатор запросила на роботу. Для мене кейс-чемпіонати стали дуже цікавим досвідом – це про структуру, логіку, конкуренцію, певний виклик та обмежений час на його розв’язання, командний дух. Тепер я знаю, де шукати команди кейсерів і як до них долучатися”.