Потужності компанії “Ecosoft”, яка виготовляє фільтри для очищення води, внаслідок обстрілу Ірпеня російськими військами навесні 2022 року були частково зруйновані. За кілька місяців цехи частково відновили та знову запустили виробництво, за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України” розробляють нові картриджі для очищення води, а навесні зводитимуть потужності для повного відновлення. Як їм це вдається, читайте далі.

Підприємство Ecosoft з Ірпеня – ровесник української незалежності, з 1991 року компанія створює фільтри для очищення води домашнього, комерційного та промислового використання і є лідером ринку. Продукти компанії проходять повний виробничий цикл — від ідеї до виводу на ринок, також реалізовують промислові проєкти “під ключ”. Фільтри “Ecosoft” продаються в 60 країнах по всьому світу. Їх найменший фільтр – 10 см, найбільший – розміром зі стадіон.

За кілька днів до повномасштабного вторгнення росії до України компанія орендувала у Тернополі складські приміщення, аби вивезти туди продукцію. Але не встигла. 24 лютого російські війська вже обстрілювали Київщину – співробітники терміново евакуювалися.

“Ми запропонували нашим працівникам виїжджати, сформували колону і усі, хто був готовий, поїхали з нами на Тернопільщину. Про вивезення потужностей у той момент ми не думали – рятували життя”, – говорить операційний директор “Ecosoft” Юрій Чечайлюк.

У Тернополі за короткий час компанія організувала виробництво. Не маючи основного обладнання (термопласт автоматів, автоматичних ліній складання картриджів), орендували приміщення та взялися виготовляти хімічні компоненти та загрузки для фільтрів з тих комплектуючих, які замовили до війни. Також запустили складальне виробництво – усі необхідні компоненти почали приїжджати до Тернополя, також знайшли місцевих підрядників, які допомагали з виробництвом. Відвантаження продукції почали робити із заходу України. У таких умовах навіть змогли виконати одне велике замовлення на промисловий фільтр для африканського клієнта.

Іноземні партнери із розумінням поставилися до ситуації та чекали своїх замовлень. На початку квітня “Ecosoft” повернувся до Ірпеня.

“Коли приїхали до Ірпеня, побачили, що заводу майже немає, є територія. Кілька цехів вціліли, хоча були пошкоджені ракетами, це потрібно було розбирати і відновлювати. Люди відгукнулися на наше прохання допомогти із цими завалами – до нас прийшли місцеві жителі, наші працівники – усі взялися розбирати цеглу, відновлювати дах та стіни, встановлювали обладнання. Кілька ліній, які вціліли, ми швидко запустили в роботу, частину офісу пристосували під виробництво і почали випуск продукції”, – говорить Юрій.

Станом на жовтень усі затримані замовлення компанія виконала. Також закупили частину верстатів та автоматичних ліній. Очікують, що на кінець листопада увесь асортимент продукції відновлять, хоча це ще не означає повернення до довоєнних об’ємів виробництва. Зараз на підприємстві, в екстреному режимі виготовляють системи локального очищення води для Миколаєва.

“Частину продукції ми зараз не можемо виготовляти через знищене обладнання. Водночас ми багато вже купили верстатів, усі вони в роботі. За час війни з лютого замовлення дещо змінилися – зараз ми більше працюємо над виготовленням великих очисних фільтрів. Маємо великі контракти від іноземних донорів, які замовили для Миколаєва локальні системи очищення води. Це дуже важливо, адже таке обладнання можна було купити за кордоном, але замовлення отримав український бізнес, а значить у людей буде робота, ми заплатимо податки – так запускаються економічні ланцюжки в Україні. Думаю, що після деокупації наших міст та сіл буде багато замовлень саме на системи очищення води”, – каже пан Юрій.

Влітку “Ecosoft” взяв участь у консультаціях від громадської організації “Go Local” за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України”. Консультанти допомогли компанії розробити план розташування обладнання згідно з принципами lean management– ощадливого виробництва, провели аналіз процесу виробництва змінних картриджів для очищення води, що дало змогу скоротити час обробки та підвищити продуктивність процесу. Також підготували бізнес-план з відновлення виробництва і разом з командою розробили детальний фінансовий план та план продажів, підібрали грантові програми для масштабування виробництва.

Також компанія працює над розвитком напрямку імпортозаміщення.

“Сподіваємось що ринок України після нашої перемоги відновиться і потребуватиме велику кількість компактних систем очистки води для квартир та будинків: Разом із Проєктом USAID “Економічна підтримка України” ми працюємо над розробкою таких компактних систем, які зможуть замінити імпорт. Зараз в Україні ніхто не виробляє таких, ми хочемо стати першими. Вірю, що це буде новий продукт, який ми створимо під час війни”.

А вже навесні компанія будуватиме нові цехи, на місці зруйнованих, проєкти з їх будівництва наразі розробляють і вже переходять до проєктування інженерних конструкцій.

Нагадаємо, за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України” 19 компаній – представників малого та середнього бізнесу отримали консультації від експертів “Go Local”. Частина з них отримала гранти на розвиток бізнесу, частина збільшила продажі та знайшла нових партнерів.

Компанія “Білюкс Україна” – виробник електричного, економічного, інфрачервоного стельового опалення – влітку релокувала свої потужності з Харкова. Завдяки консультаціям, від організації “Go Local” за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України”, керівництво компанії змогло перевезти своє виробництво, отримати відшкодування за переїзд та облаштувати нове приміщення з урахуванням принципів ощадливої економіки.

Компанія була заснована у 2017 році. За п’ять років роботи налагодили співпрацю з українськими виробниками комплектуючих та виробництво електрообігрівачів. Їхніми клієнтами стали бізнеси у різних куточках України. Купують електричну інфрачервону систему опалення, бо вона економічна, екологічна та дозволяє облаштувати як локальне, так і зональне опалення, додаткове або основне. Прилади гріють не повітря, а предмети у кімнаті, підлогу, стіни, а вони вже віддають тепло людині – виходить ефект 3D, коли усі предмети віддають тепло.

“Влітку ми долучилися до консультацій, які надавали фахівці “GoLocal”. Від них ми дізналися, що можна подати заявку на державну програму релокації. Залишатися працювати у Харкові було небезпечно, тому вирішили виїжджати, – говорить співзасновниця компанії “Білюкс Україна” Ольга Челомбитько. – Ще раніше ми вивезли готову продукцію до наших партнерів на захід України. А усе, що потрібно для виробництва – різальний верстат по металу, шліфувальні машинки, допоміжні інструменти, сировину (алюмінієві бабіни) – помістилося у дві вантажівки”.

З цим обладнанням приїхали до Дніпра. Місто обрали тому, що прив’язані до постачальників сировини, щоб не розривати логістичне плече для виробництва. Також у компанії враховували, куди переїхали працівники та їх готовність вийти на роботу. Невдовзі орендували приміщення та відновили виробництво.

“Консультації, які ми отримали, допомогли нам вже на новому місці впровадити принципи ощадливого виробництва – ми орендували менше за розміром приміщення, відповідно, воно потребує меншого обігріву, витрат електрики. Також дуже цінні були консультації із фінансового та стратегічного планування. Під час консультацій ми познайомилися з підприємцями, які стали нашими клієнтами та придбали обігрівачі для своїх цехів”, – каже пані Челомбитько.

Крім українського ринку, компанія планує експортувати обігрівачі до країн Європейського Союзу. У виробників вже є досвід експорту – були невеликі продажі за кордон – до Ірландії та Польщі. Зараз компанія зацікавлена у виході на закордонний ринок, адже це допоможе збільшити об’єми виробництва та привести валюту до України.

Попри аварійні та планові відключення електроенергії у компанії не зменшилися продажі – українці купують електрообігрівачі як для своїх осель, так і для обігріву виробництв.  “Білюкс Україна” хоче повернутися додому, але зараз, як і багато українських бізнесів, прилаштовується до нових умов і продовжує працювати попри усі виклики, пов’язані з війною.

Нагадаємо, за сприяння Проєкту USAID фахівці Go Local залучили до консультацій 19 малих та середніх підприємств з постраждалих регіонів сходу та півдня України. Більшість цих компаній перевезла свої потужності, частина отримала гранти на розвиток бізнесу або розширила базу клієнтів.

Сергій Свириденко – фермер з Донеччини. У 2016 році ветеран АТО заснував ферму у селі Іванопілля Костянтинівської громади. Під торговою маркою  “Козацьке подвір’я” виготовляв крафтові сири та м’ясні делікатеси. Отримав кілька грантів, вклав власні гроші, постійно розвивав виробництво, брав участь у ярмарках та фестивалях, які організовував Проєкт USAID “Економічна підтримка України” (Проєкт USAID). Але повномасштабна війна змусила фермера шукати прихистку на новому місці.

У квітні Проєкт USAID разом з Командою  підтимки реформ Мінекономіки почали проводити для бізнесу інформаційно-діалогові майданчики, де розповідали про релокацію у більш безпечні регіони та можливості для розвитку після переїзду до нового регіону. Сергій брав участь у цих заходах, чув про досвід інших підприємців, але виїхати не наважувався, залишався вдома та працював. Так було до липня, хоча на той момент продажі впали, частина клієнтів виїхала.

Коли через обстріли почалися перебої з електрикою, пан Свириденко вирішив, що треба виїжджати, адже навіть води не зможе дати своїм козам, бо зі свердловини її треба підняти насосом, зробити це без електрики неможливо.

Знаючи труднощі з пошуком нового місця, Сергій чув про це від інших підприємців, він поїхав Україною у пошуках ферми, писав дописи у соціальних мережах про пошуки приміщення, просив підказати, де є потенційне місце для його тварин та виробництва.

“Коли я поїхав Україною, бачив багато напівзруйнованих ферм, які не придатні, щоб там розмістити тварин, потребує багато вкладень. Фермер з Волині побачив про мене пост у соціальних мережах і написав мені, що готовий прихистити. У мене не було інших варіантів, тож я погодився приїхати зі своїми козами до нього”, – каже Сергій Свириденко.

Другим викликом був сам процес переїзду, адже фермер віз не лише обладнання, а й 150 своїх кіз та цапів нубійської породи. Сергій орендував велику машину і вирушив з Донеччини на Волинь. Зараз у селі Дідичі Олицької громади кози вже кілька місяців проходять адаптацію – звикають до трави з новим смаком. Фермери знають, що одна й та сама трава відрізняється у різних регіонах України і це впливає на травлення у тварин.

Крім тварин, фермер забрав з дому трактор з причепом, сироварню, холодильник для м’ясних виробів. Але зараз ще потребує допомоги, щоб закупити сіна для тварин. Вдома, на Донеччині, його кози з’їдали 30 тонн сіна за зиму. Поки тварини пасуться неподалік ферми, але це до першого снігу. Потім потрібно буде годувати у приміщенні сіном та буряками.

Тим часом Сергій разом зі своїм партнером Іваном Будем ремонтують ферму, де зимуватимуть кози. А у сусідньому селі Горянівка пан Свириденко орендував ковбасний цех, де вже почав виготовляти смаколики: замаринував першу партію сиров’яленого м’яса та почав робити бринзу. Для допомоги у цеху взяв на роботу переселенку з Костянтинівки, яка живе у тому ж селі.

“Я не падаю духом і готовий працювати, хоча багато що залишилося вдома і це потрібно знову робити тут, на новому місці. Зараз є грантова підтримка – я нещодавно виграв грант від Данської ради у справах біженців і отримаю нове сучасне обладнання для сироварні – вакууматор, холодильник, сироварня. За грантом від Міністерства у справах ветеранів зможу придбати автомобіль, щоб закуповувати сировину, розвозити продукцію”, – ділиться Сергій.

На Волині фермер вже знайомиться з місцевими – нещодавно його запросили приготувати плов на багатті. Раніше свій фірмовий плов Сергій постійно готував на ярмарках та фестивалях крафтових виробників.

Щоб стати успішним на новому місці, підприємець готовий наполегливо працювати, а потім після перемоги України повернутися на рідну Донеччину з новим досвідом.

SheMax – це український виробник електрообладнання для салонів краси, яке експортує свою продукцію за кордон.  Під час війни компанія будує нові потужності та збільшує обсяги виробництва. Як їм це вдається, читайте далі.

Заснована у 2018 році як родинний бізнес у Дніпрі, компанія “SheMax” виготовляє обладнання для майстрів манікюру – витяжки для збору нігтьового пилу, підставок для рук, бактерицидних рециркуляторів повітря та інших матеріалів для майстрів салонів краси. У компанії кажуть, що це не просто гаджети для майстрів – їх обладнання допомагає зберегти здоров’я спеціалістів, які щодня працюють у салонах краси, адже нігтьовий пил може спричинити алергію, а витяжки очищують від нього повітря.

Уся продукція “SheMax” сертифікована, запатентована і виготовляється для експорту у понад 13 країн Європи, Канаду, Ізраїль, Південну Америку. За роки розвитку компанія здобула гарну ділову репутацію на ринку України та за її межами.

Через ризики, пов’язані з обстрілами, та порушення логістичних ланцюжків поставок сировини, керівництво компанії вирішило не перевозити бізнес-потужності, а збудувати нові на заході України. За власні заощадження придбали землю і розпочали будівництво. До зими планують виготовляти продукцію вже на новому місці.

“На жаль, у зв’язку з війною Росії в Україні, ми мали складнощі з сировиною і, відповідно, темпи виробництва та продажі впали орієнтовно на 20%. Тож ми ухвалили рішення будувати завод “SheMax” в іншій області, в тому числі і задля диверсифікації ризиків. Cьогодні на земельній ділянці, яку ми придбали влітку, зводимо нові виробничі приміщення. Маємо виклики, пов’язані з війною: наприклад, ми замовили вікна у Дніпрі, але через ризик обстрілів ми дуже хвилювалися, бо заплатили за них великі гроші, хотіли вчасно отримати своє замовлення. Зараз інвестувати у будівництво під час війни дуже ризиковано, але ми робимо це”, – говорить співвласниця компанії Тетяна Шелест.

Крім того, задля забезпечення стабільних поставок продукції в Європу та зниження ризиків для експортних клієнтів відкрили дочірню компанію в Польщі, яка наразі має свій склад та відвантажує продукцію, вироблену в Україні.

Підприємство взяло участь у проєкті GoLocal із надання консультаційної підтримки бізнес-діяльності релокованих малих та середніх підприємств. Консультації відбувалися за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України”.

Консультант проєкту відвідав будівельний майданчик майбутнього заводу з виробництва продукції “SheMax”, експерти з lean-менеджменту (ощадливого виробництва) консультували компанію з питань організації виробничих процесів та оптимізації операційних потоків, задля налагодження ефективного виробництва.

“Дякуємо команді проєкту за надання консультаційної підтримки із впровадження системної комерційної політики, перегляду маркетингової стратегії, управлінського та фінансового обліку, адаптації нового приміщення для виробництва, оптимізації виробничих процесів та пошуку грантових можливостей”, – ділиться Тетяна.

За її словами до зими виробництво планують повністю перевезти до Ужгорода, усім працівникам пропонуватимуть роботу на новому місці, підвищення заробітної плати та компенсацію витрат на оренду житла.

“На відміну від часів пандемії виклики 2022 року виявились ще складнішими, проте історія “SheMax”- це історія важливих і своєчасних, часом, ризикованих рішень, шляху розвитку, щоденної праці, а ще – беззаперечної віри у свою країну та її перемогу!”, – говорить пані Шелест.

Нагадаємо, що проєкт із надання консультаційної підтримки бізнес-діяльності релокованих МСП для забезпечення їх стійкої до, під час та після переїзду (релокації) тривав у червні – жовтні 2022 року за сприяння Проєкт USAID “Економічна підтримка України”. Консультації отримали 19 компаній – представників малого та середнього бізнесу.

За сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України” (Проєкт USAID) підприємці Сорокіни із Запоріжжя впроваджують систему безпеки харчових продуктів (НАССР – Hazard Analysis Critical Control Points).

Під торговою маркою “Zap.Ravlik” родина вирощує равликів на фермі та виготовляє з них філе, паштети. Консультант Проєкту USAID детально розповів, що потрібно запровадити у виробничому приміщенні і підприємці взялися за роботу.

Спочатку з усім колективом, який працює у цеху із равликовим філе, провели розмову – навіщо це потрібно і чому треба виконувати певні правила.

“За українським законодавством ми повинні дотримуватися певних вимог на виробництві і запровадити цю систему безпеки. По-перше, це наша репутація. Звідси – довіра партнерів та клієнтів до нас та нашого продукту, – говорить співзасновниця бізнесу Вікторія Сорокіна. – Ідеться не просто про медичні книжки у персоналу та зміну одягу у цеху, це значно більше вимог до обладнання, до розподілу виробничих зон, руху персоналу у цеху, розташування обладнання. Ми вже розділили кухні – в одній працюємо зі свіжим філе, яке привозимо одразу з ферми, в іншій – готуємо равликові паштети, інші смаколики. Також для зберігання та обробки продукції потрібні різні мийки, холодильники, окрема тара, аби запахи не змішувалися. Це все дуже важливо для виготовлення якісного продукту”.

Після виконання усіх вимог підприємці планують запросити  компанію, яка перевірить, як дотримані вимоги і вже тоді надасть сертифікат.

“Зараз ми співпрацюємо з магазинами, ресторанами, куди поставляємо свою продукцію. До партії, яку нам замовляють, додаємо сертифікат якості. Маючи ще й сертифікат НАССР, ми можемо заявляти про це нашим партнерам”, – ділиться Вікторія.

Також родина Сорокіних замислилася над тим, щоб розвивати франшизу. З пропозицією продавати равликів та продукції до них зверталися ще до війни, але тоді підприємці не знали, як це організувати. Зараз більше дізнаються про франчайзинг – продаж продукції іншими підприємцями під торговою маркою власника.

“До війни ми брали участь у багатьох фестивалях та ярмарках, всюди їхали зі своїм фірмовим будиночком. До нас підходили люди і вже казали, що впізнають нас, хочуть співпраці. Коли почалася війна, було не до того, нашому бізнесу треба було вижити. Але зараз, коли наша точка продажу в Запоріжжі стає популярнішою, питання про франшизу знову актуалізувалось, до нас звертаються підприємці з різних міст України. Ми докладно вивчаємо це питання, але нам потрібні гроші, щоб підготувати початковий договір для подальшого розповсюдження франшизи”, – каже Вікторія.

Родина вірить, що усе заплановане, вони втілять у життя, а після перемоги України знову їздитимуть на фестивалі і пропонуватимуть смачну равликову продукцію.