Сергій Свириденко – фермер з Донеччини. У 2016 році ветеран АТО заснував ферму у селі Іванопілля Костянтинівської громади. Під торговою маркою  “Козацьке подвір’я” виготовляв крафтові сири та м’ясні делікатеси. Отримав кілька грантів, вклав власні гроші, постійно розвивав виробництво, брав участь у ярмарках та фестивалях, які організовував Проєкт USAID “Економічна підтримка України” (Проєкт USAID). Але повномасштабна війна змусила фермера шукати прихистку на новому місці.

У квітні Проєкт USAID разом з Командою  підтимки реформ Мінекономіки почали проводити для бізнесу інформаційно-діалогові майданчики, де розповідали про релокацію у більш безпечні регіони та можливості для розвитку після переїзду до нового регіону. Сергій брав участь у цих заходах, чув про досвід інших підприємців, але виїхати не наважувався, залишався вдома та працював. Так було до липня, хоча на той момент продажі впали, частина клієнтів виїхала.

Коли через обстріли почалися перебої з електрикою, пан Свириденко вирішив, що треба виїжджати, адже навіть води не зможе дати своїм козам, бо зі свердловини її треба підняти насосом, зробити це без електрики неможливо.

Знаючи труднощі з пошуком нового місця, Сергій чув про це від інших підприємців, він поїхав Україною у пошуках ферми, писав дописи у соціальних мережах про пошуки приміщення, просив підказати, де є потенційне місце для його тварин та виробництва.

“Коли я поїхав Україною, бачив багато напівзруйнованих ферм, які не придатні, щоб там розмістити тварин, потребує багато вкладень. Фермер з Волині побачив про мене пост у соціальних мережах і написав мені, що готовий прихистити. У мене не було інших варіантів, тож я погодився приїхати зі своїми козами до нього”, – каже Сергій Свириденко.

Другим викликом був сам процес переїзду, адже фермер віз не лише обладнання, а й 150 своїх кіз та цапів нубійської породи. Сергій орендував велику машину і вирушив з Донеччини на Волинь. Зараз у селі Дідичі Олицької громади кози вже кілька місяців проходять адаптацію – звикають до трави з новим смаком. Фермери знають, що одна й та сама трава відрізняється у різних регіонах України і це впливає на травлення у тварин.

Крім тварин, фермер забрав з дому трактор з причепом, сироварню, холодильник для м’ясних виробів. Але зараз ще потребує допомоги, щоб закупити сіна для тварин. Вдома, на Донеччині, його кози з’їдали 30 тонн сіна за зиму. Поки тварини пасуться неподалік ферми, але це до першого снігу. Потім потрібно буде годувати у приміщенні сіном та буряками.

Тим часом Сергій разом зі своїм партнером Іваном Будем ремонтують ферму, де зимуватимуть кози. А у сусідньому селі Горянівка пан Свириденко орендував ковбасний цех, де вже почав виготовляти смаколики: замаринував першу партію сиров’яленого м’яса та почав робити бринзу. Для допомоги у цеху взяв на роботу переселенку з Костянтинівки, яка живе у тому ж селі.

“Я не падаю духом і готовий працювати, хоча багато що залишилося вдома і це потрібно знову робити тут, на новому місці. Зараз є грантова підтримка – я нещодавно виграв грант від Данської ради у справах біженців і отримаю нове сучасне обладнання для сироварні – вакууматор, холодильник, сироварня. За грантом від Міністерства у справах ветеранів зможу придбати автомобіль, щоб закуповувати сировину, розвозити продукцію”, – ділиться Сергій.

На Волині фермер вже знайомиться з місцевими – нещодавно його запросили приготувати плов на багатті. Раніше свій фірмовий плов Сергій постійно готував на ярмарках та фестивалях крафтових виробників.

Щоб стати успішним на новому місці, підприємець готовий наполегливо працювати, а потім після перемоги України повернутися на рідну Донеччину з новим досвідом.

SheMax – це український виробник електрообладнання для салонів краси, яке експортує свою продукцію за кордон.  Під час війни компанія будує нові потужності та збільшує обсяги виробництва. Як їм це вдається, читайте далі.

Заснована у 2018 році як родинний бізнес у Дніпрі, компанія “SheMax” виготовляє обладнання для майстрів манікюру – витяжки для збору нігтьового пилу, підставок для рук, бактерицидних рециркуляторів повітря та інших матеріалів для майстрів салонів краси. У компанії кажуть, що це не просто гаджети для майстрів – їх обладнання допомагає зберегти здоров’я спеціалістів, які щодня працюють у салонах краси, адже нігтьовий пил може спричинити алергію, а витяжки очищують від нього повітря.

Уся продукція “SheMax” сертифікована, запатентована і виготовляється для експорту у понад 13 країн Європи, Канаду, Ізраїль, Південну Америку. За роки розвитку компанія здобула гарну ділову репутацію на ринку України та за її межами.

Через ризики, пов’язані з обстрілами, та порушення логістичних ланцюжків поставок сировини, керівництво компанії вирішило не перевозити бізнес-потужності, а збудувати нові на заході України. За власні заощадження придбали землю і розпочали будівництво. До зими планують виготовляти продукцію вже на новому місці.

“На жаль, у зв’язку з війною Росії в Україні, ми мали складнощі з сировиною і, відповідно, темпи виробництва та продажі впали орієнтовно на 20%. Тож ми ухвалили рішення будувати завод “SheMax” в іншій області, в тому числі і задля диверсифікації ризиків. Cьогодні на земельній ділянці, яку ми придбали влітку, зводимо нові виробничі приміщення. Маємо виклики, пов’язані з війною: наприклад, ми замовили вікна у Дніпрі, але через ризик обстрілів ми дуже хвилювалися, бо заплатили за них великі гроші, хотіли вчасно отримати своє замовлення. Зараз інвестувати у будівництво під час війни дуже ризиковано, але ми робимо це”, – говорить співвласниця компанії Тетяна Шелест.

Крім того, задля забезпечення стабільних поставок продукції в Європу та зниження ризиків для експортних клієнтів відкрили дочірню компанію в Польщі, яка наразі має свій склад та відвантажує продукцію, вироблену в Україні.

Підприємство взяло участь у проєкті GoLocal із надання консультаційної підтримки бізнес-діяльності релокованих малих та середніх підприємств. Консультації відбувалися за сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України”.

Консультант проєкту відвідав будівельний майданчик майбутнього заводу з виробництва продукції “SheMax”, експерти з lean-менеджменту (ощадливого виробництва) консультували компанію з питань організації виробничих процесів та оптимізації операційних потоків, задля налагодження ефективного виробництва.

“Дякуємо команді проєкту за надання консультаційної підтримки із впровадження системної комерційної політики, перегляду маркетингової стратегії, управлінського та фінансового обліку, адаптації нового приміщення для виробництва, оптимізації виробничих процесів та пошуку грантових можливостей”, – ділиться Тетяна.

За її словами до зими виробництво планують повністю перевезти до Ужгорода, усім працівникам пропонуватимуть роботу на новому місці, підвищення заробітної плати та компенсацію витрат на оренду житла.

“На відміну від часів пандемії виклики 2022 року виявились ще складнішими, проте історія “SheMax”- це історія важливих і своєчасних, часом, ризикованих рішень, шляху розвитку, щоденної праці, а ще – беззаперечної віри у свою країну та її перемогу!”, – говорить пані Шелест.

Нагадаємо, що проєкт із надання консультаційної підтримки бізнес-діяльності релокованих МСП для забезпечення їх стійкої до, під час та після переїзду (релокації) тривав у червні – жовтні 2022 року за сприяння Проєкт USAID “Економічна підтримка України”. Консультації отримали 19 компаній – представників малого та середнього бізнесу.

За сприяння Проєкту USAID “Економічна підтримка України” (Проєкт USAID) підприємці Сорокіни із Запоріжжя впроваджують систему безпеки харчових продуктів (НАССР – Hazard Analysis Critical Control Points).

Під торговою маркою “Zap.Ravlik” родина вирощує равликів на фермі та виготовляє з них філе, паштети. Консультант Проєкту USAID детально розповів, що потрібно запровадити у виробничому приміщенні і підприємці взялися за роботу.

Спочатку з усім колективом, який працює у цеху із равликовим філе, провели розмову – навіщо це потрібно і чому треба виконувати певні правила.

“За українським законодавством ми повинні дотримуватися певних вимог на виробництві і запровадити цю систему безпеки. По-перше, це наша репутація. Звідси – довіра партнерів та клієнтів до нас та нашого продукту, – говорить співзасновниця бізнесу Вікторія Сорокіна. – Ідеться не просто про медичні книжки у персоналу та зміну одягу у цеху, це значно більше вимог до обладнання, до розподілу виробничих зон, руху персоналу у цеху, розташування обладнання. Ми вже розділили кухні – в одній працюємо зі свіжим філе, яке привозимо одразу з ферми, в іншій – готуємо равликові паштети, інші смаколики. Також для зберігання та обробки продукції потрібні різні мийки, холодильники, окрема тара, аби запахи не змішувалися. Це все дуже важливо для виготовлення якісного продукту”.

Після виконання усіх вимог підприємці планують запросити  компанію, яка перевірить, як дотримані вимоги і вже тоді надасть сертифікат.

“Зараз ми співпрацюємо з магазинами, ресторанами, куди поставляємо свою продукцію. До партії, яку нам замовляють, додаємо сертифікат якості. Маючи ще й сертифікат НАССР, ми можемо заявляти про це нашим партнерам”, – ділиться Вікторія.

Також родина Сорокіних замислилася над тим, щоб розвивати франшизу. З пропозицією продавати равликів та продукції до них зверталися ще до війни, але тоді підприємці не знали, як це організувати. Зараз більше дізнаються про франчайзинг – продаж продукції іншими підприємцями під торговою маркою власника.

“До війни ми брали участь у багатьох фестивалях та ярмарках, всюди їхали зі своїм фірмовим будиночком. До нас підходили люди і вже казали, що впізнають нас, хочуть співпраці. Коли почалася війна, було не до того, нашому бізнесу треба було вижити. Але зараз, коли наша точка продажу в Запоріжжі стає популярнішою, питання про франшизу знову актуалізувалось, до нас звертаються підприємці з різних міст України. Ми докладно вивчаємо це питання, але нам потрібні гроші, щоб підготувати початковий договір для подальшого розповсюдження франшизи”, – каже Вікторія.

Родина вірить, що усе заплановане, вони втілять у життя, а після перемоги України знову їздитимуть на фестивалі і пропонуватимуть смачну равликову продукцію.